Сценарії

Робота кафедри

 Шевченківсько поміж нас 

Учениці виходять на сцену.

За сценою звучать слова:

«Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть».

           Т.Шевченко

Учениця

Стоїть Шевченко з каменю на кручі,

Немов живий, глядить з височини.

Тебе, Тарасе, бачим скрізь і всюди

І чуєм: з кручі голос твій гримить:

(за сценою звучать слова, які зачитує учень).

« Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте».

Хор виконує «Заповіт».

Учениця.

Гордий, величний, палкий і не скорений,

Наш незабутній славетний Кобзар,

Лине в безсмертя над нивами й горами

Помислів, дум і сердець володар.

Учень

Ти ж свою музу шляхами колючими

Вів мимо синіх гаїв і дібров.

Там, де народ України замучений

Звівсь, щоб помститись за славу й за кров.

Учень

Доля з тобою ніяк не лукавила.

В руки торбину порожню дала.

І в хуртовину, що крила розправила,

За Катериною вслід повела.

Учень читає вірш «Доля» (Шевченко).

Лунає пісня «Думи мої, думи мої».

Учень

 В сяйві пожарів пішла з гайдамаками.

Лютої помсти світили вогні.

В чорній неволі з Оксаною плакала,

Слала  катам свій палаючий гнів.

Учень

Каратись, мучитись, страждати,

Не застогнати ні на мить.

Із  кріпаків піти в солдати.

І  в тому пеклі не згубить

Людської правди ні росинки,

Все зберегти в душі святій.

І через горе України

Усіх знедолених на бій покликати.

О чудодійна земле-мати,

Якого сина маєш ти!..

Вірш «Мені однаково» читає Шевченко.

Учень

До злиднів, карцера, до скелі

Прикутим бути все життя.

І не оглухнути в пустелі,

І не сказати каяття!

О ні! Крізь камінь правду чути,

І віще мовити світам,

І ще бадьорити закутих…

Учень

Чи довго ще, о Господи, чи довго

Ми будемо блукати і шукати

Рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили?

Учень

Як маємо шукати свому народу землю?

Хто розбив нам скрижалі серця, духу заповіт?

Коли скінчиться той полон великий?

Сценка із вірша «Розрита могила».

Читець

Вірш Антоніни Листопад «На сповіді»

Сценка з вірша Самійленка «Патріотична праця».

Сценка з вірша І. Драча «Смерть Шевченка» (сценка з горобцями).

Ми – українські горобці,

Як оселедці в нас чуби.

Вкраїнський усміх на лиці,

Вкраїнські писки і лоби.

Що нам сипнуть, те ми клюєм.

Чолом за ласку віддаєм.

Цар нас шугнув, і ми – о страх!

Всі пурхнули по смітниках.

То служимо в своїх паеів,

Як Бог велів, як цар велів,

То мостимося до чужих

І в урнах порядкуєм в них,

А те, що Україна гола,-

Нам соромно за наші вола,

Ми обминаєм наш смітник –

Вже одбуяв козацький вік, –

І ми не витвори локальні,

Ми навіть інтернаціональні,

Бо як підніметься руїна

Й зачервоніє Україна,

То нам прийдеться утікати,

Щоб крильця не пообпікати.

А вдалині, на чужині

А чи в сусідськім буряні

Ми розмережимось орлами…

Цвірінь-цвірінь, ти будеш з нами?

Ти в нас дивись, бо спересердя

Ми поклюєм твоє безсмертя…

А то престол тобі зів’єм

І епігонством тихо вуєм,

В труну твою, як ляжеш спати,

Ми рідної натрусим м’яти.

Що ми свої (хай знає світ) –

Цвірінькнем тихо «Заповіт»…

Ти – вічний? Вічні ми, борці,

Ми – всюдисущі горобці!

Звучить пісня Т.Кукурудзи «До українців».

Читець

Не вмре повік твоє святе ім’я!

Йому, як сонцю, вічно пломеніти!

І буде пісня, зроджена твоя,

Мов океан розбурханий, гриміти!

Читець

Звучить вірш Д.Павличка «Молитва».

Звучить пісня «Любий сину України».